По-справжньому ми злякалися того дня, коли оголосили про закриття метро. Подзвонила мама: «У магазинах порожні полиці… Знаєш, дитинко, мені стає якось лячно, на вулиці всі в масках». Потім Сергій, мій чоловік, не зміг дотелефонуватися на роботу, мобільний зв’язок завис, як у новорічну ніч, – мережа перевантажена й короткі гудки, а до кінця дня новини посипалися одна за одною: комендантська година, заборона на пересування містом, патрулі, роздавання ліків і продуктів за талонами, комерційні організації закрито, у школах і дитячих садках організовано пункти екстреної допомоги. Але насправді то були не пункти, а лазарети, переповнені тяжкохворими, яких клали просто на підлогу. Інфікованих щодень більшало, а надії меншало. Але цей жах був лише початком. І тоді розверзлося пекло… Это и многое другое вы найдете в книге Вонгозеро. Епідемія (Яна Вагнер)